За склом і поруч: мій перший (і дуже непростий) досвід у «зеленій кімнаті» ⚖️💔
За плечима роки практики, сотні консультацій у коледжі та статус психолога вищої категорії. Здавалося б, мене важко здивувати чи збентежити. Проте вчорашній (2️⃣0️⃣.1️⃣0️⃣.2️⃣6️⃣) пізній вечір став для мене абсолютно новим, специфічним професійним викликом і виходом із зони комфорту. Мене вперше залучили як фахівця до допиту за методикою «Зеленої кімнати».
Обставини були непростими: пізній вечір, сонне місто, зачинені кабінети коледжу, де ще вдень вирувало звичне студентське життя. А тут — зовсім інша реальність. Опитували нашого першокурсника. Підліток, який лише адаптується до дорослого життя (не)далеко від дому, раптом опинився в епіцентрі подій, що зацікавили правоохоронців.
У класичній моделі «зеленої кімнати» психолог перебуває з дитиною сам, а слідчі фіксують усе за дзеркальним склом. На практиці ж через різні обставини процедура часом коригується. У нашому випадку оперуповноважений був тут же, в одній кімнаті з нами, а не за склом.
Ділюся першими рефлексіями після цієї безсонної нічної зміни:
Потрійне емоційне навантаження. Опитування пізно ввечері — це окреме випробування для підлітка. Наприкінці дня увага розсіюється, захисні бар'єри психіки слабшають, втома бере своє. Моя роль ускладнювалася втричі: потрібно було утримувати першокурсника в емоційній стабільності, стежити, щоб вечірнє виснаження не призвело до ретравматизації, і водночас виступати своєрідним «буфером» між підлітком та оперуповноваженим, який сидів поруч.
Філігранність професійних меж. Як психолог коледжу я звикла створювати беззумовне терапевтичне прийняття. Тут, у присутності поліцейського, довелося миттєво адаптуватися. Жодних підказок чи навідних запитань. Завдання — допомогти дитині дати чисті, процесуально правильні факти, але при цьому зберегти для неї відчуття безпеки під прямим поглядом представника закону.
Система, що адаптується. Попри змінений формат присутніх у кімнаті та нічний час, я все одно відзначила важливість цього простору. Навіть коли оперуповноважений поруч, м'яка атмосфера кімнати, диван та відсутність залізних кабінетів райвідділку допомагають знизити градус стресу. Це все одно набагато людяніше, ніж класичний допит.
Поверталася додому за північ із важким серцем через ситуацію, у яку потрапив наш студент, але з чітким розумінням: правосуддя, дружнє до дитини — це не суха теорія з підручників. Це реальні вечори, де ми маємо захистити психіку підлітка.
Набираюся сил, адже завтра знову в коледж — повертатися до звичної рутини, слухати, підтримувати та допомагати їм дорослішати.
