Мізогонія і сексизм

“Він не може зайняти директорське крісло — для цього потрібен холодний розум…”

“Дмитрик — окраса нашого колективу!”

“Пане міністре, а чому сьогодні ви вирішили взути саме ці туфлі?”

Погодьтеся, ці фрази звучать щонайменше абсурдно. Коли мова — про чоловіків. Проте подібні закиди щодо другої половини людства лунають повсюдно, невпинно і сприймаються за… норму.

Що взагалі “достатньо”, коли йдеться про мізогінію і сексизм? 

Усі ми формулюємо наше власне “достатньо”, спираючись на особистий досвід. Однак для того, щоби мізогінія швидше зникла з нашого повсякдення, залишившись лише наукою на майбутнє про те, “як не треба”, нам необхідно ділится поглядами одне з одним й знаходити спільне. 

“Звідки вести відлік і як вимірювати настання постмізогінної ери?” — тема, яку обговорювали під час презентації книги “Коротка історія мізогінії” Джека Голланда у Львові. Спікерками були:

Марта Чумало — ґендерна експертка та співзасновниця Центр "Жіночі перспективи",

Христина Кіт — юристка, голова “Асоціації жінок-юристок України "ЮрФем"

Ольга Ященко — директорка  Феміністичної майстерні / Feminist Workshop

Модератором бесіди був креативний редактор видавництва АРК.ЮЕЙ і журналу The Arc — Марко Супрун.